Золота медаль фотохудожника

Коли випадає нагода написати бодай маленьку інформацію про гарну людину, то це роблю з неабияким задоволенням, а сам процес написання матеріалу втягує мене в своє лоно, немов гігантський кит морську воду, яка аж кишить біопланктонами. Йому це вкрай необхідно, щоб прогодуватися, вижити в розбурханій стихії і жити. А чи потрібно мені оте, чим я наразі займаюся, тобто про щось або про когось пишу – не знаю. І не знає ніхто. А якщо сюди та ще й прикапчати втрату свого особистого і дуже дорогого часу (цінність часу визначає він і людина), то вочевидь стане зрозумілим, що писати – це не завжди вдячна справа. Але пишу.

Потяг до пера – це не просто потяг, а щось вкрай необхідне, щось таке, що впритул межує з поняттям гамлетівського „Бути чи не бути?”.

Отож, про гарних людей, правильніше, про одну гарну людину рідної Свалявщини. Ну, а гарна ця людина у всіх відношеннях і за всіма мірками сьогодення, а може, й сучасності – Микола Поцко. Чому гарна? Бо гарна. Чому сучасності? Бо сам, як і його неперевершені світлини, де чітко відчувається велика душа і не менша любов до зображуваного, він сучасний. Навіть у розмові, вимушено-невимушеній, він сучасний. Ба, навіть по-дипломатичному приємний, адже усмішка йому пасувала і пасує, нею він заворожує, скажемо так, клієнтів салону „Сюзанна” тощо. Не хочу вдаватися до сухого офіціозу, приємніше, на мою думку, читати речі, тобто текст тобою написаного, де про постать пишеться невимушено, а вона сама, її життя і її досягнення в тому житті змальовується без високопарних фраз, заношених і давно збитих висловів.

Про фотомитця Миколу Поцка можна писати і писати. А потім знову – писати і писати. Як, до речі, і про кожну талановиту людину, яка прийшла у цей світ, щоб дарувати людям радість, умиротворення душі і спокій, який десь стискується з передзимовим супокоєм позолоченого осіннього лісу. Ось що про нього написав у газеті „Трибуна” відомий і популярний журналіст Василь Зубач. Цитую: „Тріумфував на салоні Микола Поцко з Сваляви”. Його робота „Гуцулка” була удостоєна золотої медалі Закарпатської ОДА. Це була знакова подія для Свалявщини. Радості звитяжця не було меж. Здавалося, що з ним тріумфально мерехтів і сміявся з минущих негараздів весь карпатський край”. До речі, на салоні „Карпатський Драг”, який відбувся 26 вересня в обласному центрі, золотих відзнак удостоїлись також українці Володимир Мальцев, Юрій Чемевий, а також єгиптянин Ахмед Абдулазім. Звісно, треба гарно подякувати голові Спілки фотохудожників Закарпаття Володимиру Ньорбі за окремішню ноту звучання Срібної Землі в світовому контексті.