Щоб вразити своїми фотографіями глядачів, не обов’язково мати диплом про вищу освіту, головне – вміти бачити і з любов’ю займатися справою, до якої тягнеться душа.
А любов до фотографії у Миколи Поцка народилася ще в школі, де відвідував гурток, яким керував вчитель Михайло Васильович Шипович. Не міг нарадуватися, коли самостійно проявив плівку і віддрукував перший знімок. Тоді заповітною мрією був фотоапарат „Смена-7”. Нестачі в темах не відчував, об’єктами зйомок ставали бабка, тітка, друзі, сусідські діти, з якими разом ходив на вигін за село пасти корів. А коли вже з’явився перший, зроблений самостійно альбом, відчув, що захоплення переросло у серйозніше – потребу займатися цим професійно. З часом спеціальність здобував у Хустському професійно-технічному училищі, де за старшого товариша, доброго порадника, наставника був майстер виробничого навчання Микола Миколайович Матьовка. Минуло два роки наполегливого навчання, копіткої праці в салонах, на природі, в лабораторіях. Здавалось би, що складного в тому, аби людину посадити перед об’єктивом і, натиснувши на кнопку, вичекати кілька секунд для експозиції. Як згодом виявилось, секретів майстерності тут чимало. Головне – правильно вибрати ракурс, оскільки саме він найповніше може розкрити внутрішню психологію особи. З часом зрозумів, що справжня фотографія – не звичайний знімок, а твір, який без пояснень, коментарів змушує задуматися над сутністю образу, вдало підібраної і зафіксованої теми одним клацанням затвору апарата. В результаті Микола Георгійович має дуже гарні роботи, якими пишається, які свідчать про його високий професіоналізм. Чимало доробків знаходиться у приватних фільмотеках Америки, Канади, Бразилії, Німеччини.
Стародавні люди казали: художником треба бути не для того, щоб малювати картину, а щоб її побачити. Це ж стосується й фотомитця – мало впіймати мить, треба передати душу людини. І це свалявському майстру Миколі Поцку вдається. Та найбільше, як сам зізнається, любить репортажні знімки, адже вони передають характер людини, і світлина оживає.
Першу персональну виставку фотомайстер влаштував торік і приурочив її своєму життєвому ювілею. Сьогорічне фотосвято, яке відбулось у Хусті, – це наче б огляд власних сил і можливостей: на що ми ще здатні, що нам добре вдається, на що можемо розраховувати у найближчому майбутньому. Й огляд досягнутого від часу попередньої виставки. І, звичайно ж, реакція інших людей: як вони оцінюють, що найбільше подобається, чи цікаво їм серед оцих світлин.
Одразу можна сказати – цікаво. На цьому наголошували чисельні друзі та колеги з Ужгорода, Мукачева, Іршавщини, Виноградівщини і, безсумнівно, Свалявщини, які вітали М. Поцка і говорили багато щирих і теплих слів. Але детальніше хочеться зупинитись на окремих виступах, адже саме вони характеризують М. Поцка як досвідченого фотомайстра.
Найперше слово взяв директор Хустської картинної галереї Орест Цюпко, який зазначив, що Микола Георгійович не новачок у фотосправі. Свій перший знімок він зробив ще 45 років тому, а нині є вже відомим у краї майстром, членом Спілки фотохудожників Закарпаття. Його життєве кредо: через фотографію передати величність рідного краю, казковість пейзажу, характер портрета, зупинки часу історії, почуття, емоції. Словом, він фіксує те, що звичайній людині побачити не підвладно. Адже життя прекрасне саме тому, що воно – життя. У ньому, звісно, є все: радість і горе, ейфорія і біль, сміх і смуток… На всі ці прояви він дивиться крізь… та, звичайно ж, крізь об’єктив фотоапарата, але передусім – крізь призму життя.
Давній друг фотомайстра Василь Маровді зосередив увагу присутніх на пожовклому від старості знімку, зробленому 45 роки тому, – тітка з коровою і світлині, яка увінчує виставку, – Ейфелевій вежі. Такий шлях пройшов Микола Поцко. Він вміє бачити життя в крапельці роси. Його фотографії – це історія рідного краю, доль простих трударів Срібної землі. Майстер – фантастично працьовитий, одержимий, безмежно любить свою професію, а з такої любові душа не створить бутафорний плід.
Микола Георгійович належить ще й до тих шанувальників старих звичаїв, традицій, котрі, не шкодуючи сил, витрачають чимало дорогоцінного часу, по зернині збирають надбання наших пращурів, залишену нам у спадок багатющу, незаслужено забуту національну культуру, без знання якої важко уявити собі історію регіону, краю. Він знається на тому, без чого не може обійтися жодна культурна, цивілізована людина – фольклорі, шукає і знаходить у ньому чимало невідомих, майже втрачених для нащадків фактів.
Начальник Свалявського відділу культури і туризму Микола Ляхович також щиро відгукнувся про виставку та її автора, побажав йому творчого натхнення, нових доробків, міцного здоров’я, вдячних поціновувачів.
Окрім 82 робіт, М. Поцко привіз до Хуста й колекцію раритетних фотоапаратів. Гостей захопили три панорамні фотоапарати на ніжках, які можна побачити хіба що в кіно. У вітринах також виставлено більше двох десятків старих робочих фотоапаратів німецького та радянського виробництва (знані „Flexaref”, „Praktica”, „Москва-5”, „Любитель”, „Зеніт”, „Фед-3”, „Смена”), фотокамер, кіноапаратів, збільшувачів й різних аксесуарів і приладдя для виготовлення фотокарток. Нині фотографує сучасним „цифровиком”, без якого ні на крок, є учасником багатьох фотопленерів на Закарпатті, а нещодавно його світлини експонувались на виставках у Словаччині, Угорщині та Польщі.
Родзинкою урочистостей стало музичне оформлення дійства від гурту „Сонячне Закарпаття”.
Від імені управління культури, молоді і спорту Хустської міської ради за вагомий внесок у розвиток культури краю, високохудожню майстерність та з нагоди Дня художника України Миколі Георгійовичу Поцку вручено подяку.
Свої враження від виставки висловили і відвідувачі. Ось деякі з них. „Шановний Миколо, у тебе суперова виставка. Ти людина доброї і щедрої душі, а яка душа – такі й роботи. Продовжуй у тому дусі, нехай Бог тобі допомагає” Віктор Ісак з дружиною Ларисою.
„Спілка фотохудожників Закарпаття пишається тобою, шановний Миколо, радіє за твої успіхи і бажає подальших творчих доробків. Живи, твори, фотографуй!”. З найкращими побажаннями – від усіх спілчан І. Буркало.
„Бажаю розширити географію міст Європи і ступити далі: Нью-Йорк, Ріо-де-Жанейро… А ті міста, які вже пройдені, нехай стануть місцем майбутніх виставок. Нехай короткі миті утворять цілу твою велику еру, сповнену красою, теплом, гарними фарбами та чарівним чудодійством”. Петро Штець.
„Велика вдячність вам за чудові роботи, які радують око, за цікаву експозицію фотоапаратів та аксесуарів, які, я переконаний, перенесли нас з прекрасними спогадами у дитинство та юність. Здоров’я вам та творчої наснаги.
Приємно вражений та вдячний за вірність професії” Я. Пашко.
Залишив свої відгуки і фотохудожник з Ужгорода Андрій Едельман, який працює в Празі. „Цікава виставка тим, що відчувається душа людини, яка фотографує. Він в себе вдома і радіє за свій край, а не просто фіксує впійману мить”.
Більше місяця діяла фотовиставка в Хусті, її відвідало чимало поціновувачів, репортажі з неї транслювались по „М-студіо”, Хустському телебаченню та каналі „Тиса”.
Фотомайстер Микола Поцко вважає, що персональна виставка – це особливий етап у його житті і він щиро вдячний колегам, спілчанам Ярославу Шелепі, Віталію Сидоренко з Мукачева, директору картинної галереї Оресту Цюпку за безкоштовно наданий зал для виставки, музикантам гурту „Сонячне Закарпаття” та всім, хто допоміг в її організації, і сподівається ще не на одну зустріч з глядачами на подібних заходах.
Любов ПАПІШ
Газета „Вісті Свалявщини” №8990 (7964-7965) від 24 листопада 2012 р.